составьте исторический портрет Македонского
1. Історичні умови, виклики та вплив оточуючого суспільного
середовища на формування особистості історичної постаті.
2. Особистісні якості історичного діяча та умови їх
становлення та формування.
3. Цілі діяльності та можливості їх досягнення.
4. Якими засобами та шляхами досягається поставлена мета.
5. Основні результати діяльності історичної особи для регіону,
країни чи світу.
6. У чому значення діяльності цієї особистості.
7. Яке Ваше ставлення до цієї особи як людини та як
історичного діяча?
Эрдэни-Батур
Галдан-Бошогту
Цэван-Рабдан
Галдан-Цэрэн
Объясоколо 50 000 воиновнение:
Жангир-хан боролся с джунгарами с переменным успехом и провёл три крупных сражения с джунгарскими войсками в 1635, 1643 и 1652 годах, но в последнем сражении погиб сам. В 1681—1684 годах в ходе очередного набега на Южный Казахстан был разрушен город Сайрам. Тем не менее, казахское ханство вплоть до смерти хана Тауке в 1718 году сдерживало натиск джунгарских завоевателей. Для организации отпора казахи вступали в союзные отношения с ногайцами, киргизами, каракалпаками, искали поддержки у Русского государства[5].
Походы джунгарских войск показали пагубность родоплеменных распрей и внутрифеодальных раздоров перед лицом нараставшей из года в год агрессивной угрозы. К тому же в военном отношении Джунгарское ханство представляло собой серьёзную военную угрозу для казахских родов. В отличие от большинства азиатских народов, продолжающих использовать конных лучников как основу войска, на вооружении джунгарской армии ещё в конце XVII века появились огнестрельное оружие с фитилём и артиллерия. Для войны с казахами джунгары покупали вооружение и пушки у русских оружейников или отливали их с Иоганна Густава Рената, пленного сержанта шведской артиллерии. У джунгар была большая, организованная армия, которая доходила в самый максимум своей численности до 200 тысяч конницы.
В 1703 году джунгарский хан Цэван-Рабдан организовал массовое переселение своих поданных киргизов, угнав их из Енисея в Алатау. Киргизские переселенцы на новой земле занимались в основном военной службой и охраной границ, и участвовали в различных походах джунгар против казахов.
Передовые отряды джунгарских войск доходили до реки Сарысу в Центральном Казахстане. Джунгарские вторжения встревожили казахов и побудили известных старшин, биев, народных батыров и наиболее дальновидных чингизидов приложить усилия к объединению военно-людского потенциала трёх жузов. Первый курултай (народное собрание кочевников) состоялся летом 1710 года в районе Қаракумов. Курултай поставил создать общеказахское войско во главе с видным народным батыром — Богенбаем.
Однако в то же время джунгары терпели многократные поражения от цинского Китая, что существенно замедляло джунгарское вторжение на казахские земли[13].
Второй этап
Внешнеполитическое положение Казахского ханства в конце XVII — начале XVIII века было тяжёлым. С запада на казахов постоянно совершали набеги волжские калмыки и яицкие казаки, с севера — сибирские казаки, за Яиком — башкиры, с юга бухарцы и хивинцы, но главная военная опасность исходила с востока, со стороны Джунгарского ханства, частые военные вторжения которого в казахские земли в начале 1720-х годов приняли угрожающие масштабы.
В 1683 году джунгарская армия под командованием племянника Галдан-Бошогту-хана Цеван-Равдана дошла до Чача (Ташкента) и Сырдарьи, разбив два казахских войска. В 1690 году началась война между Джунгарским ханством и Манчжурской империей Цин.
Массовое передвижение казахов на запад вызвало большую тревогу среди кочующих между Яиком и Волгой калмыков. Новая волна пришедших на Яик казахов была настолько значительна, что под вопросом находилась сама судьба Калмыцкого ханства. Об этом свидетельствует калмыцких владетелей к царскому правительству о военной для охраны своих летних кочевий по левому берегу Волги. Так, в середине XVIII века Яик стал границей между казахами и калмыками.
Военачальник калмыков Джурун, попавший в плен во время Кандыагашского сражения, позднее стал верным соратником Есет-батыра, заменив ему сына, без вести пропавшего в плену[15].
Заключительный этап
Весь период джунгаро-казахских войн, джунгары воевали на два фронта. На западе джунгары вели захватническую оккупационную войну с казахами, а на востоке — с Маньчжурской империей Цин. Многие историки и монголоведы говоря о стойкости джунгарского войска. Отмечают факт, что у джунгаров остался менталитет ещё времен Чингисхана — «ярко выраженный коллективизм».
Казахи также воевали на нескольких фронтах: на востоке воевали с Джунгарией, с запада казахов беспокоили постоянными набегами яицкие казаки, калмыки и башкиры, а на юге не утихали территориальные споры с государствами Коканд, Бухара и Хива.
Зовнішня і внутрішня політика Скоропадського
Внутрішня політика П. Скоропадського
– Гетьман сформував новий уряд – Раду міністрів – з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Главою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб; міністром закордонних справ – Д. Дорошенко; міністром освіти – М. Василенко. Інші міністри були членами російських партій, в основному-партії кадетів.
– Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція тощо). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва являли погрозу Українській державі.
– У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.
– Відповідно до головного пріоритету – земельного питання – у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння.
– Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. осіб. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні.
– В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи.
При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій, :і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій.
Зовнішня політика П. Скоропадського
У зовнішньополітичній діяльності гетьмана були значні обмеження. Союзництво з державами Четвертного союзу стримувало його відносини з країнами Антанти. Незважаючи на це, йому вдалося встановити дипломатичні відносини із Швейцарією, Фінляндією, Польщею та Росією.
У міждержавних відносинах основною турботою гетьмана було повернення всіх територій етнічного розселення українців. Так, до Української держави було приєднано Гомельський, Путивльський, Римський, Суджанівський, Гайворонський, Бєлгородський, Корочанський, Валуйський, РІчицький, Пінський, Мозирський повіти, Холмщину, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на правах автономії.