Розповідаємо, чому не варто зупинятися тільки на класиці
Чи часто ви чуєте, що класичні романи - це майже 100% гарантія якості, а нові книги - як мінне поле, де ніколи не знаєш, на що натрапиш? Є й інше поширене твердження: все написано до нас, Толстого з Достоєвським нікому не переплюнути, а значить нові романи і читати не варто. Як би не так! Дуже навіть варто. Наводимо п'ять доказів наших слів.
Сучасна література допомагає зрозуміти проблеми суспільства
Хороші письменники вловлюють суспільні настрої. Чи не підлаштовуються під «запити споживача», а гостріше відчувають те, чим живуть і про що турбуються їхні сучасники. І кому, як не їм, промовляти травми покоління і виводити на поверхню приховані страхи. Так, близькі за часом події - поява гучного флешмоба # янебоюсьсказать і вихід роману «Маленьке життя» - можна, звичайно, назвати збігом, а можна побачити в цьому прорвався нарив, який тепер легше буде вилікувати.
«Нова проза відображає події і тренди в соціумі. Кожен з нас якимось чином ці їх переосмислює, виробляє власне ставлення до них. Невже не цікаво порівняти свої думки з думками автора? Книги сучасних письменників дозволяють залишатися в актуальному інформаційному полі. Будь-якому думаючої людини це безумовно важливо ».
Редактор відділу інтелектуальної прози Юлія Раутборт
Не випадкова тут і популярність історичних романів, написаних сучасними авторами. Літератори нерідко повертаються до подій минулого, щоб осмислити сьогодення. І на перший погляд здається, що Гонкурівської лауреат Ерік Вюйар в своїй «Порядку денному» в черговий раз розповів про гітлерівську Німеччину та її сусідів, а насправді - продемонстрував, як культура споживання зробила непереможними великі компанії і як лідер, чий авторитет підтримували ЗМІ , мало не знищив добру половину світу.
«Не секрет, що відразу після події книги пишуться погано, і зараз ми переживаємо наслідки Другої світової війни в літератур гаємо великий сплеск історичного роману. Це спроба проговорити травми: не тільки військові, але і наслідки сталінських чисток, наприклад ».
прамировой язык — гипотетический предок всех существующих в мире языков, древний язык, от которого произошли все современные живые языки и языковые семьи, а также известные мёртвые языки, подобно тому, как широко признанный праиндоевропейский язык, реконструированный , является предком всех индоевропейских языков.
аргументы в пользу существования прамирового языка основываются на антропологии, направлении миграций людей и предположении о способности людей говорить. огромное количество времени, прошедшее с эпохи существования прамирового языка, не позволяет делать прямые лингвистические утверждения о его природе. используемые методы лингвистики в этом случае оказываются бесполезными.
теория моногенеза утверждает, что все известные языки произошли от общего предка, однако может оказаться так, что разные языки возникли независимо в разных группах древних людей от их методов коммуникации, существовавших до появления языка в том смысле, в котором мы понимаем его сейчас.
стоит отметить, что этот язык не обязательно является первым языком вообще, он лишь является предком всех нынешних языков. в прошлом бок о бок с ним могли существовать другие языки, которые затем вымерли. например, обсуждается гипотеза о том, могли ли говорить неандертальцы. если могли, их язык скорее всего не происходил от прамирового языка.
Навіщо читати сучасну літературу?
Розповідаємо, чому не варто зупинятися тільки на класиці
Чи часто ви чуєте, що класичні романи - це майже 100% гарантія якості, а нові книги - як мінне поле, де ніколи не знаєш, на що натрапиш? Є й інше поширене твердження: все написано до нас, Толстого з Достоєвським нікому не переплюнути, а значить нові романи і читати не варто. Як би не так! Дуже навіть варто. Наводимо п'ять доказів наших слів.
Сучасна література допомагає зрозуміти проблеми суспільства
Хороші письменники вловлюють суспільні настрої. Чи не підлаштовуються під «запити споживача», а гостріше відчувають те, чим живуть і про що турбуються їхні сучасники. І кому, як не їм, промовляти травми покоління і виводити на поверхню приховані страхи. Так, близькі за часом події - поява гучного флешмоба # янебоюсьсказать і вихід роману «Маленьке життя» - можна, звичайно, назвати збігом, а можна побачити в цьому прорвався нарив, який тепер легше буде вилікувати.
«Нова проза відображає події і тренди в соціумі. Кожен з нас якимось чином ці їх переосмислює, виробляє власне ставлення до них. Невже не цікаво порівняти свої думки з думками автора? Книги сучасних письменників дозволяють залишатися в актуальному інформаційному полі. Будь-якому думаючої людини це безумовно важливо ».
Редактор відділу інтелектуальної прози Юлія Раутборт
Не випадкова тут і популярність історичних романів, написаних сучасними авторами. Літератори нерідко повертаються до подій минулого, щоб осмислити сьогодення. І на перший погляд здається, що Гонкурівської лауреат Ерік Вюйар в своїй «Порядку денному» в черговий раз розповів про гітлерівську Німеччину та її сусідів, а насправді - продемонстрував, як культура споживання зробила непереможними великі компанії і як лідер, чий авторитет підтримували ЗМІ , мало не знищив добру половину світу.
«Не секрет, що відразу після події книги пишуться погано, і зараз ми переживаємо наслідки Другої світової війни в літератур гаємо великий сплеск історичного роману. Це спроба проговорити травми: не тільки військові, але і наслідки сталінських чисток, наприклад ».
Літературний оглядач Наталя Ломикіна
ответ:
прамировой язык — гипотетический предок всех существующих в мире языков, древний язык, от которого произошли все современные живые языки и языковые семьи, а также известные мёртвые языки, подобно тому, как широко признанный праиндоевропейский язык, реконструированный , является предком всех индоевропейских языков.
аргументы в пользу существования прамирового языка основываются на антропологии, направлении миграций людей и предположении о способности людей говорить. огромное количество времени, прошедшее с эпохи существования прамирового языка, не позволяет делать прямые лингвистические утверждения о его природе. используемые методы лингвистики в этом случае оказываются бесполезными.
теория моногенеза утверждает, что все известные языки произошли от общего предка, однако может оказаться так, что разные языки возникли независимо в разных группах древних людей от их методов коммуникации, существовавших до появления языка в том смысле, в котором мы понимаем его сейчас.
стоит отметить, что этот язык не обязательно является первым языком вообще, он лишь является предком всех нынешних языков. в прошлом бок о бок с ним могли существовать другие языки, которые затем вымерли. например, обсуждается гипотеза о том, могли ли говорить неандертальцы. если могли, их язык скорее всего не происходил от прамирового языка.