Шекспірівське питання — проблема авторства корпусу творів, що приписуються Вільяму Шекспіру. Назва виникла за аналогією з гомерівським питанням.
Про життя Шекспіра відомо мало, як і про більшість інших англійських драматургів епохи правління Єлизавети I, особистим життям яких сучасники не цікавилися. Існує точка зору, так зване антистретфордіанство, прибічники якої заперечують авторство відомого з джерел актора Шекспіра зі Стретфорда і вважають, що «Вільям Шекспір» — це псевдонім, під яким ховалася інша особа або група осіб (скоріше за все, з відома реального Шекспіра зі Стретфорда). При цьому, враховуючи, що низка сучасників приписують шекспірівські твори саме Шекспіру зі Стретфорда, зазвичай ці версії містять ту чи іншу теорію змови.
Недвозначне заперечення традиційної точки зору відомо з 1848 року (Гарт), хоча низка авторів простежує ті чи інші натяки на шекспірівське питання й у більш ранній літературі (з XVIII ст.). Водночас, серед антистретфордіанців немає єдності відносно того, хто саме був справжнім автором (авторами) шекспірівських творів. На сьогодні кількість кандидатур, запропонованих різними дослідниками цього питання, становить близько 80.
«Антистретфордіанська» точка зору на авторство Шекспіра консенсусом академічних науковців відкидається повністю як така, що суперечить стандартам наукового дослідження, проте вона стала дуже відомою у культурі і стимулювала шекспірознавство.
В философский лексикон термин «Демиург» был введен Платоном, который впервые называет Демиургом «творца и отца» (ποιητὴν καὶ πατέρα, Tim. 28c) этого видимого космоса (ср: Resp. VII 530а6; Polit. 270а5, 273b 1). В «Тимее» Платон определяет Демиурга как Ум, который, взирая на вечный умопостигаемый прообраз-парадигму (Tim. 28а, 29а), создает мир посредством упорядочивания хаотически движущейся материи («кормилицы», «восприемницы»). При этом ни сам идеальный прообраз, ни материя от Демиурга не зависят, последний выступает всего лишь как причина их соединения, в чем состоит его существенное отличие от Бога теистических религий, творящего мир из ничего. Кроме того, Демиург не всесилен: будучи благим, он старается как можно больше уподобить мир его идее, однако пассивное сопротивление материи, проявляющееся в виде естественной необходимости (ἀνάγκη), мешает ему полностью осуществить свое намерение.
Демиург творит только вечные сущности (поскольку все имеющее вечную причину и само оказывается вечным, Tim. 41b): низших богов, мировую душу и бессмертную часть человеческой души, четыре космические стихии (землю, огонь, воду и воздух), небесные светила и тело космоса в целом; также он создает время как движущееся подобие вечности. Творение смертных существ, необходимых для полноты мироздания, Демиург предоставляет низшим богам, вручая им «семена и начатки созидания» (41с).
Замечание Платона о том, что в вопросе о происхождении Вселенной следует довольствоваться «правдоподобным мифом» (29d), дало повод некоторым членам Древней Академии (Ксенократ, Спевсипп) истолковать космогонию «Тимея» как условно-метафорический язык, применяемый в «дидактических целях» для выражения вневременных онтологических структур (Xenocrates, fr. 54 Heinze).
из Античная философия: Энциклопедический словарь. — М.: Прогресс-Традиция. П. П. Гайденко, М. А. Солопова, С. В. Месяц, А. В. Серегин, А. А. Столяров, Ю. А. Шичалин. 2008.
Шекспірівське питання — проблема авторства корпусу творів, що приписуються Вільяму Шекспіру. Назва виникла за аналогією з гомерівським питанням.
Про життя Шекспіра відомо мало, як і про більшість інших англійських драматургів епохи правління Єлизавети I, особистим життям яких сучасники не цікавилися. Існує точка зору, так зване антистретфордіанство, прибічники якої заперечують авторство відомого з джерел актора Шекспіра зі Стретфорда і вважають, що «Вільям Шекспір» — це псевдонім, під яким ховалася інша особа або група осіб (скоріше за все, з відома реального Шекспіра зі Стретфорда). При цьому, враховуючи, що низка сучасників приписують шекспірівські твори саме Шекспіру зі Стретфорда, зазвичай ці версії містять ту чи іншу теорію змови.
Недвозначне заперечення традиційної точки зору відомо з 1848 року (Гарт), хоча низка авторів простежує ті чи інші натяки на шекспірівське питання й у більш ранній літературі (з XVIII ст.). Водночас, серед антистретфордіанців немає єдності відносно того, хто саме був справжнім автором (авторами) шекспірівських творів. На сьогодні кількість кандидатур, запропонованих різними дослідниками цього питання, становить близько 80.
«Антистретфордіанська» точка зору на авторство Шекспіра консенсусом академічних науковців відкидається повністю як така, що суперечить стандартам наукового дослідження, проте вона стала дуже відомою у культурі і стимулювала шекспірознавство.
Объяснение:
В философский лексикон термин «Демиург» был введен Платоном, который впервые называет Демиургом «творца и отца» (ποιητὴν καὶ πατέρα, Tim. 28c) этого видимого космоса (ср: Resp. VII 530а6; Polit. 270а5, 273b 1). В «Тимее» Платон определяет Демиурга как Ум, который, взирая на вечный умопостигаемый прообраз-парадигму (Tim. 28а, 29а), создает мир посредством упорядочивания хаотически движущейся материи («кормилицы», «восприемницы»). При этом ни сам идеальный прообраз, ни материя от Демиурга не зависят, последний выступает всего лишь как причина их соединения, в чем состоит его существенное отличие от Бога теистических религий, творящего мир из ничего. Кроме того, Демиург не всесилен: будучи благим, он старается как можно больше уподобить мир его идее, однако пассивное сопротивление материи, проявляющееся в виде естественной необходимости (ἀνάγκη), мешает ему полностью осуществить свое намерение.
Демиург творит только вечные сущности (поскольку все имеющее вечную причину и само оказывается вечным, Tim. 41b): низших богов, мировую душу и бессмертную часть человеческой души, четыре космические стихии (землю, огонь, воду и воздух), небесные светила и тело космоса в целом; также он создает время как движущееся подобие вечности. Творение смертных существ, необходимых для полноты мироздания, Демиург предоставляет низшим богам, вручая им «семена и начатки созидания» (41с).
Замечание Платона о том, что в вопросе о происхождении Вселенной следует довольствоваться «правдоподобным мифом» (29d), дало повод некоторым членам Древней Академии (Ксенократ, Спевсипп) истолковать космогонию «Тимея» как условно-метафорический язык, применяемый в «дидактических целях» для выражения вневременных онтологических структур (Xenocrates, fr. 54 Heinze).
из Античная философия: Энциклопедический словарь. — М.: Прогресс-Традиция. П. П. Гайденко, М. А. Солопова, С. В. Месяц, А. В. Серегин, А. А. Столяров, Ю. А. Шичалин. 2008.